ДУША

ДУШАДУША




Дихаєш страхом, думаєш злом,
Просиш ти спокою, як завжди, облом.
Рухи мов птаха, але він без крил,
Літаєш у снах лиш, падаєш в рів.
Та скільки вже можна? Не можу терпіти!
Убийте вже краще, не можу я жити!
В тюрьмі свого болю, який все катує,
Немає він жалю, не маю я сили.
Очі мов камні, не хочуть відкрити
Той світ, який темний, плямами вкритий.
Душа все літає з усмішкою дикою,
Хто я? Не знає... Забула, чим жити.
Де я? Оглянься, це в пеклі горіти.
Це вічність блукання по сірому світі,
Це доля страждальця не вміти змінити
Своє існування, що кармою вкрите.
Та де ж те кохання? Ось воно, поруч,
Воно вже не здатне підняти цю хвору.
Цей кусок тіла, що нитками зшитий
Шоком розбуджений, жахом налитий,
Шрами розкажуть ще все наболіле,
Нотами злими тональність змінили.
Криком співають, грають мінором
По плоті невинній оплакують горе.
Серце здуріло, не знає як бити,
Зі смертю у такт хоче переробити
Свій стукіт, свій подих, хоче втікти
У груди до іншого, який б зміг зберегти
Жагу до життя та бажання кохати,
А не безжалісно тихо згасати.
Рветься вже кров, що помітно синіє
Від холоду погляду, який все марніє,
Від дотику слів, як ножем по обличчі,
Що й далі малюють рубці ті одвічні.
Що й далі зїдають кожну клітину,
Стирають з землі запах людини.
Вже й не людина, вже я ніщо,
Слізьми захлинаюсь, питання «За що?!!!!»

Душа все літає.. з усмішкою дикою...
Де вона? Знає.. на краю світу,
На межі горя, в прірві страждання,
Спаси її, Боже, останнє прохання..


Наташа

sedana@bigmir.net


Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.