Юльця - Прикро...

Прикро...



Як прикро, що людина не собака,
У них від відданості очки їх горять...
А ми малюєм маску, то дурна відзнака!
Навіщо нам відтінювать ті почуття, які горять?!


Навіщо себе перетворюєм на камінь?
Нема жалю, нема образ!
Лише те вічне, що зовем КОХАННЯм,
Живе у серці повсяк час...


Як прикро, що для когось ми проблема,
Образливо ЗАХОПЛЕННЯм когось зовем...
На жаль, не застаріє вічна тема!
Та на проблемах ми міцнієм і ростем.


Нас дуже часто мучить ностальгія,
Не схожі ми на іграшки: порожні і сумні.
Усі ми вимальовуємо справжню мрію
І не важливо, що у кожного очате ще пусті...

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.