Мар'яна - Дівчина з камеліями

Дівчина з камеліями



Вона любила квіти запашні,
Кохалася у пахощах лілеї,
Та правда це, а може ні,
Що у ту ніч була біля камелій...


Веселою була, гуляла площами Парижа,
І лиш вночі чекала милого свого,
Якби вона була хоч трішки сміливіша,
Побачила б обман і зраду всю його.


Кохав, обманював, приходив і втікав,
Та лиш камелії приносив на прощання,
Його злий погляд, він багато означав,
Вона чекала ночі, і боялася зізнання...


Руками ніжними до серця пригортала,
І квітами кохання закривала від людей,
Вона йому шматочок серця би віддала,
І заховала би від злих очей.


Плела вінки, кидала їх у воду,
Камелії садила у саду,
І ними прикрашала пишну косу,
Але не знала про їхню отруту п'янку.


І того вечора, на милого чекала,
Та він не йшов - вона того не знала,
Чекала цілу ніч, і скоро вже світанок,
А він знайшов собі вже інших парижанок.


В темній кімнаті, де дим пахучий,
Стоїть камелія, лежить дівча,
В повітрі літає подих квітучий,
Квітка кохання забрала життя.


Пробравшись в душу любов запалила,
Пробравшись в серце - її забрала,
Квітка-камелія дівчину вбила,
Запах отрути вона подала.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.