Громовиця Дніпрова - Час...

Час...



Котилось літо до заходу,
І відмирало все живе.
Ніщо не сповільнило ходу,
Тільки лиш серденько моє.


Уже дерева золотяться,
Холодний вітер виграє.
Радіють люди, веселяться,
Осінній дощ надворі л"є.


Й в моєму серці наче осінь,
Хоча... напевне, вже зима.
Нерозумію я ще й досі,
Чому, з тобою я одна?


В стосунках наших заметілі,
А у словах - холодний лід.
Глухі ми стали, наче стіни,
Німі вуста і... болі слід.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.