Галина - Калина

Калина


Калина сумно похилилась
В криницю нашу загляда
І важко, важко зажурилась
Тому що вже пройшли літа


Думками ринула в дитинство
Згадала юність молоду
Згадала цю стару криницю
І образ парубка свого


Колись як була дівчиною
І вся світилася красою
Зустріла хлопця молодого
Якого доля привела, до її криниченьки білої
І долю їх обох звела


Ще зразу двоє зрозуміли
Що бути разом їм дано
Кохати чисто і безмірно
Щоб почуття цвіло, цвіло
Й ні зчим зрівнятись не змогло


Та не судилось бути разом
Навіки тішитись життям
Війна вірвалася на землю
Мов пошестя чи ураган
Порозривала вузли щастя
Та не минула цю любов


Пройшло багато років муки
Важких чекань й переживань
Стойть дівча і склавши руки
Читає лист із співчуттям


Всі муки вирвались назовні
Перетворились на важку сльозу
Що тихим дощиком солоним
Скрапає по обличчю на траву


Та раптом сонце засвітилось
Й на місці де було дівча-
Стоїть криниця одинока
Над нею низько вгнувшись
Росте калина молодая

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.