Тарас Савчин - Біль

Чомусь так сумно на душі,
Немов би там, зібрались,
всі чорні хмари з неба,
Хотів би звідси я піти,
Та одиноко там буде мені без тебе.
Часом мені здається,
Що я і ти, немов, поодинокі квіти у пустелі,
Які ще вірять, що впаде дощ
І на мертвій площині ще розцвітуть сади веселі.
Я вірю в те, що ми маленькі іскри,
Які запалять цілий світ.
І в тому страшному вогні,
Згорять всі сльози обіди і нездійснені мрії.
А наш світ горя і бід,
Стане світом віри й надії.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.