Людмила Боярська - «ЩО КОМУ….» (про нашу владу та народ)

 

Кому Мальдіви чи Кариби

Для коронованих персон,

Кому грошей на кусень хліба,

Кому із ЗОЛОТА БАТОН.

Кому лиш дзвони із дзвінниці.

Де Богу моляться за нас.

А в когось – мощі Божії світлиці

З іконостасом про запас.

Комусь грошей на кілограми

І сотні га «родной землі»,

І замки десь під небесами,

Машини, яхти та небесні кораблі.

Комусь від горя і розлуки,

Коли приходиться біда,

В надії простягати руки,

І ллються сльози, як вода.

Комусь, ненаситним і ситим,

Грошей навала до кінця.

Комусь лиш злиднями розбитим

Піти до вічного отця.

Кому життя лиш для наживи

І розклад царського буття,

Комусь надіятись на диво,

Ловити шанси на життя.

Комусь несуть дари-презенти,

Подачки для ясних панів,

Для можновладців «президента»,

Народу цілого катів.

А хтось стоїть лиш на осонні,

Лиш ловить крихти зі стола.

Йому на струджені долоні

Вдадуть лиш краплі із чола.

Та пробудилося те «лихо» -

Майдан людьми загомонів.

І скажем дружньо вже не тихо,

Всім не байдужим – одболів!

Не побоялись ні набоїв,

А ні нацькованих «собак».

І кров’ю страчених героїв

Сказати: «Все! Кінець! Не так!»

І затрусились поміж нами

«Царьками» вставлені чини.

Злякались одного майдану,

І де поділися вони?!

Не помогли ні гроші, блати,

З собою все не забереш!

Лишились ферми. Дачі, злато,

Та від себе не утечеш.

Як жити вам в благополуччі

По всьому світу, втікачі?!

Ховайтесь десь у пори, кручі,

Виходьте лише уночі!

Ні від людей, а ні від Бога

Вам, ненаситі вужі,

В бігах затравлена дорога,

Не буде спокою в душі!

Іти кудись і озиратись,

І чути плач людський і гнів,

Немає вам куди подітись,

НЕМА ПРОЩЕННЯ ДЛЯ КАТІВ!

ДЛЯ ДОМОРОЩЕНИХ КАТІВ!

А ВАМ, НАСТПУНИКИ ДО ВЛАДИ,

ПОРТФЕЛІВ ДОСИТЬ І ЧИНІВ –

НЕ ЗАБУВАТЬ ЧУЖІЇ ВАДИ,

ПРО СМЕРТЬ ЛЮДЕЙ І ТЯЖКИЙ ГНІВ.