У людини життя – із доріг,
Наче витканий майстром килим.
Спека, дощ чи мороз, чи сніг –
Рідний край додає мені сили.
Межівська сторона ти моя,
Доля щедра для всіх твоя.
Найчистіша душа – то люди,
Які люблять тебе всюди.
Їде потяг один у Львів,
А вечірній спішить в столицю.
І на станції Межова
Доведеться йому зупиниться.
У Росію і на Кавказ,
В Севастополь, Донбас мчить стрімко…
В цьому є щось, що тут у нас
В Межові є для всіх зупинка.
Простір. Час. І зустрічі знов.
А коли душі буде гірко,
Приїзди в Межову. Тут – любов,
Тут твій затишок – рідна домівка.
7.09.2006 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.