Слухаю вітер… Листя шумить,
В танці кружляє… Вже й килим під ноги.
Як же прекрасна ти, осені мить!
Це вже в тобі моя доля, дороги.
Не відірву від палітри очей…
Що ж це в тобі, пора падолисту?
Липи та клени, тополі, дуби
І видноколи, й калини намисто.
Осене! Радосте! Ти у мені!
Вірю, що час є всьому та як знати.
Ти ще побудь в золотавім вбранні
Дай ще душею тебе обійняти.
Це України моєї краса,
Дай же нам, Боже, її не згубити.
А вона дихає, плаче й співа…
Все це не можна мені не любити.
17.10.2014 Людмила Яцура
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.