АННА АХМАТОВА - Лотова жена (Лотова дружина) - АННА АХМАТОВА

Лотова жена (Лотова дружина) Переклав І. Римарук

ЛОТОВА ЖЕНА

Жена же Лотова оглянулась позади его
и стала соляным столпом.
Книга Бытия

И праведник шел за посланником Бога,
Огромный и светлый, по черной горе,
Но громко жене говорила тревога:
Не поздно, ты можешь еще посмотреть

На красные башни родного Содома,
На площадь, где пела, на двор, где пряла,
На окна пустые высокого дома,
Где милому мужу детей родила.

Взглянула, и, скованы смертною болью,
Глаза ее больше смотреть не могли;
И сделалось тело прозрачною солью,
И быстрые ноги к земле приросли.

Кто женщину эту оплакивать будет,
Не меньшей ли мнится она из утрат?
Лишь сердце мое никогда не забудет
Отдавшую жизнь за единственный взгляд.

24 февраля 1924

Світлана-Майя ЗалізнякЛОТОВА ДРУЖИНА

А жінка його, Лотова, озирнулась
позад нього — і стала стовпом соляним.
Книга Буття

І праведник йшов — за посланцем од Бога,
Могутній і світлий, між чорних узвиш,
Дружині ж його прокричала тривога:
Не пізно іще, озирнися скоріш

На вежі червоні вітчизни — Содому,
На двір і майдан, де твій кужіль і сміх,
На вікна порожні високого дому, •
В якому дітей народила своїх.

Як тільки поглянула, очі змертвіли,
Навік закував їх у темряву біль,
І ноги швидкі до землі прикипіли,
І тіло спрозоріло, ствердло на сіль.

Хто жінку сердешну оплакувать буде?
Напевно, здається, що втрата мала?
Лиш серце моє вже довік не забуде
Оту, що за погляд життя віддала.

24 лютого 1924

Лотова жена (Лотова дружина) Переклав І. Римарук
Лотова жона

І вирушив муж за посланником Бога -
Величний і світлий - по чорній горі.
Дружину громами вмовляла тривога:
Не пізно, ще можеш минуле узріть.
Ген башти черлені твойого Содому,
Ген площі умовклі, доріг полотно,
Ген вікна пусті височенного дому,
Там, діток люляючи, плинула в сон.

Поглянула - й біль пронизав тогосвітній.
Враз очі оскліли, зробились, як лід.
Прозорою сіллю постала між віттям,
А ноги стрімливі - навіки в землі.

Хто жінку камінну оплакувать буде?
Чи варта ослушниця та забуття?
Її моє серце повік не забуде -
Спроможну за погляд віддати життя.

Автор:  Світлана-Майя Залізняк, Полтава